Ми вже трошки встали на ноги і просто повинні розказати дещо про наших друзів. Цю тему я розіб'ю на декілька. Не хочу писати про всіх в одному пості.

Почну з сайту про фестивальних рух в Україні. Все починалося з висвітлювання подій навколо одноіменного фестивалю «Уніж», в дні проведення фестивалю писати про фест було цікаво і просто необхідно. Але що робити в позафестивальний час, наприклад, зимою?

( Читати далі )

Патріотизм є любов'ю та/або відданістю до якоїсь країни. Слово прийшло з грецької πατρίς, що означає батьківщина. Одначе, патріотизм у різні часи мав різне значення, яке дуже залежало від контексту, географічного, та філософського. Отаке визначення дає вікіпедія.

А що для кожного з нас означає слово патріотизм?

Думки різняться… Чомусь одні вважають себе більш свідомими громадянами, ніж інші, починаються суперечки і дискусії. А все закінчується взаємними образами. Варто лише почитати політичні форуми, чи коментарі до статей. І знаєте, які теми найбільш активно обговорюються??? Правильно!!! Політика іс намбер ван!!! Невже українці такі політично активні? Можливо… Не берусь судити. Та чи свідчить це про високий патріотизм наших громадян? Занадто багато питань.

( Читати далі )

Єдина пустеля в Європі розташована в Україні
Пустеля, що розташована на Лівобережжі Херсонської області, офіційно визнана єдиною в Європі. Загальна площа пісків – 2100 кв. км, з них 1000 кв. км покриті найбільшими у світі штучними лісами. Барханів в напівпустелі немає – є піщані горби заввишки до 5-7 м. Між горбами є западини. Кліматичні умови складні: влітку пісок нагрівається до 75 градусів за Цельсієм.

( Читати далі )

Tomato Jaws, С.К.А.Й., Павло Гудімов, Пара нормальних, Крихітка, Кіше, KAMON!!!, Gouache, Gorchitza, Дмитро Шуров, Dj Lutique, Дантес і Олійник, Борис Апрель, VJ Авдєй і VJ Аня, Антитіла, Артур і багато інших

Гетьман Іван Мазепа (1639-1709), як голова Української Козацької Держави (1687-1709), що, хоч була під протекторатом московського царя, мала широку автономію, виконував в Україні найвищу цивільну та військову владу; його прерогативи були дещо обмежені через т. зв. «Коломацькі статті».

( Читати далі )

Нова адреса — нью-йоркська

На пошукове оголошення у Південній Америці не відгукнувся, мабуть, ніхто.

А тим часом громадське зацікавлення Полуботковим спадком підігрівала преса. У газеті, «яка представляє інтереси промислових кіл Швейцарії», того ж таки 1964 р. з’явилася стаття Гриця Полтавця «До сенсації стосовно незвичайної спадкової справи» (на неї 1990 р. посилався в «Літературній Україні» Е.Першін). Прикметно, що частина фактичних даних у ній повністю збігається з паризьким джерелом.

( Читати далі )

Бразильський претендент

Одного чудового дня року 1922 у двері представництва Радянської України у Відні постукали. Впущений охоронцем чоловік про себе повідомив лише, що прибув здалеку, аж із Бразилії. Ну, а решту скаже тільки панові амбасадору.

( Читати далі )

Летаргійний сон на два століття

У гетьмана ж було три доньки — Олена та дві чомусь з однаковими іменами, дві Ганни, старша й молодша, і син. Одні дослідники називають його Остапом, інші — Андрієм, а дехто і взагалі стверджує, нібито був ще й молодший — Яків. У кожному разі, саме нащадкові по чоловічій лінії батько й довірив таємницю, що з родинної ставала загальноукраїнською. І вручив копію листа-заповіту. Бережи, синку, як зіницю ока! То єдиний ключ до лондонських сховищ.

( Читати далі )

А чи були бочки з козацьким золотом?

Прийняття Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України спричинило, окрім усього іншого, вибух громадського інтересу до історії, віддаленої на два і три чверті століття. Вона вражала уяву. Усі в один голос заговорили про так званий скарб Полуботка в Bank of England, тобто в Англійському банку. (Деякі джерела називають, щоправда, банк Ост-Індської компанії.) Згадками про казкові багатства, заповідані гетьманом українському народові, зарясніли наші газети, збурилися хвилі ефіру, одразу почали знімати фільм, писати художні твори. Навіть у парламенті з нагоди візиту до Києва «залізної леді» Маргарет Тетчер пролунав депутатський запит нашого письменника, знавця історії Романа Іваничука. Густі трильйонні нулі, що шикуються в ретроспективу минулих століть і губляться у їхній загадковості, та ще й у повновагих фунтах стерлінгів… Чи не ставатиме дедалі дражливішою ця майже детективна історія на тлі одвічних дірок у бюджеті, заборгованості із зарплат і пенсій, заниження життєвих стандартів?

( Читати далі )

Це потьмяніле олійне полотно в старому, покритому бронзою багеті висить у моєму домашньому кабінеті невідь-скільки років. Тож до нього, здавалося б, давно вже можна було звикнути, не помічати, як і інші, не змінні з роками атрибути побуту — меблі, книжки чи друкарську машинку. Тим паче що попервах, доки картина не опинилася в нас, я не дуже її шанував: як на мене, пензель був не вельми вправний, напівпрофесійний, чи що.

( Читати далі )

І знову позитивні зміни.

Ми трошки написали про себе і про мету нашого сайту. Читаємо розділ "Про проект". Є бажання приєднатися? Ще зовсім трошки і ми вирішимо питання з реєстрацією на сайті…

Хочу дуже подякувати всім хто ретвітнув наші пости. Це приємно, що наша праця не залишилася без уваги.

Чому ми без ГМО? Бо воно так і є :)

ЗАПОВІТ



Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

У НЕДІЛЕНЬКУ СВЯТУЮ



У неділеньку у святую
У досвітнюю годину
У славному-преславному
Місті в Чигирині
Задзвонили в усі дзвони,
З гармати стріляли,
Превелебную громаду
Докупи скликали.
З святими корогвами
Та з пречестними образами
Народ з попами
З усіх церков на гору йде,
Мов та божа пчола гуде.
З монастиря святого
У золоті, аж сяє,
Сам архімандрит виходжає,
Акафіст читає,
Поклони покладає.
Поважно та тихо
У раннюю пору
На високу гору
Сходилися полковники.
І військо, як море,
З знаменами, з бунчугами
З Лугу виступало,
Та на трубах вигравало,
І на горі разом стало.
Замовкли гармати,
Оніміли дзвони,
І громада покладає
Земниє поклони.
Молебствіє архімандрит
Сам на горі править,
Святого бога просить, хвалить,
Щоб дав їм мудрості дознати,
Гетьмана доброго обрати,
І одногласне, одностайне
Громада вибрала гетьмана —
Преславного Лободу Івана,
Лицаря старого,
Брата військового.
У труби затрубили,
У дзвони задзвонили,
Вдарили з гармати,
Знаменами, бунчугами
Гетьмана укрили.
Гетьман старий ридає,
До бога руки знімає,
Три поклони покладає
Великій громаді.
І, мов дзвоном дзвонить,
Говорить:
«Спасибі вам, панове-молодці,
Преславнії запорожці,
За честь, за славу, за повагу,
Що ви мені учинили,
А ще б краще зробили,
Якби замість старого
Та обрали молодого
Завзятого молодця,
Преславного запорожця
Павла Кравченка-Наливайка.
Я стар чоловік, не здужаю встати,
Буду йому пораду давати,
По-батьківській научати,
Як на ляха стати.
Тепер прелютая година
На нашій славній Україні.
Не мені вас, братця,
На ляха водити.
Не мені тепер, старому,
Булаву носити.

( Читати далі )

Веб камера з Майдану Незалежності, м.Київ

( Читати далі )

У старому Чернiговi любили оповiдки про привидiв. Чого тiльки не розповiдали — i про спiваючий надгробний пам'ятник у виглядi прекрасної жiночої скульптури на цвинтарi Єлецького монастиря, i про мертву дiвчину, що привела лiкаря до хворої матерi. I про дочку Кочубея — Мотрю, яка никає в нiч на Iвана Купала бiля будинку полкової канцелярiї на Валу, охороняючи скарби Мазепи.

Та все ж жоднiй з таких легенд не вдалося зрiвнятися по таємничостi i зловiсностi з iсторiєю про чернiгiвського полковника — упиря Василя Дунiна-Борковського (1640-1702 рр.) — однiєї з найодiознiших чернiгiвських постатей всiх часiв, можливого нащадка датського королiвського роду Дуненiв i графiв Священної Римської iмперiї, одного з найбагатших магнатiв Гетьманської України, Генерального обозного Вiйська Запорiзького, людини кола гетьманiв Мазепи i Самойловича…

( Читати далі )

В квітні 1927 року на території сучасної Донецької та Запорізької області був заснований заповідник «Кам'яні могили».

Якщо розглядати його з історично-археологічної точки зору, то ця територія знаменита як місце поховання в курганних могильниках та біля їх підніжжя представників багатьох археологічних культур, починаючи від сучасників єгипетських пірамід і закінчуючи скіфами та половцями. З дохристиянських часів Кам'яномогильне урочище використовувалось в ритуальних церемоніях як культова місцевість впродовж чи не всього часу існування людини в Азовсько- Чорноморському регіоні. Саме тут, за однією із версій, відбулася відома битва на річці Калка між русичами і ченгісханськими ордами у травні 1223 року. Вибір саме цієї місцевості для доленосної для Київської Русі і для всього слов'янського світу битви, імовірно, не випадковий. З ним же пов'язані сміливі гіпотези сучасних дослідників древніх цивілізацій.

( Читати далі )

Сьогодні майже неймовірним видається той факт, що ще зовсім недавно Галичина за рівнем проросійських настроїв, мало чим поступалася, скажімо, сьогоднішній Донеччині. А за кількістю промосковських організацій, вона могла б навіть випередити Крим!

Одним із основних галицьких міфів є думка про масову одвічну ненависть “западенців” до “клятих москалів”. Знаєте, мабуть, цей популярний анекдот:

— Куме, навіщо ж ви негритятко всиновили, невже біленьких діточок не було?
— Та були… Але тепер я напевно знаю, що його батько не москаль...

( Читати далі )